За прогнозами експертів "Facebook" до кінця року матиме 1 млн. користувачів з України

Соціальні мережі: останній схрон чи палата номер шість?

Українців захоплюють соціальні мережі. В Інтернеті вони знаходять те, чого, на жаль, дедалі менше залишається в традиційних засобах інформації і спілкування, - відсутність контролю влади, нав'язливого промивання мізків, можливість вільного обміну думками.

Нові соціальні мережі "Facebook", "Twitter" і блоги (інтернет-щоденники) в Україні зростають лавиноподібно. За прогнозами експертів, у "Facebook" користувачів з України до кінця року очікується вже 1 млн. осіб.

Втім, мережі й блоги - палиця з двома кінцями. Їх можуть використовувати і вже успішно використовують проти самих блогерів та учасників мереж.

Тож чи не виявиться врешті ця віртуальна свобода пасткою, ще одним, причому ефективним інструментом контролю і репресій? Або лише випуском пари для незадоволених, такою собі палатою з м'якими стінами, як у психлікарні? Чи все-таки мережі зможуть стати майданчиком для спротиву тиску й обмежень людського права на інформацію і спілкування?

Сергій Литвиненко, веб-експерт:

- Фактично, сьогодні тривають нескінченні інформаційні війни. Інтернет - у першу чергу, джерело інформації. Соціальні мережі як частина Інтернету - теж. Величезна кількість людей «сидять» у різноманітних соціальних мережах. Інформація - найбільша цінність у наш час, а легкодоступна інформація якраз розміщена в соціальних мережах!

Саме в них люди, не замислюючись, спілкуються, заповнюють свої профілі, діляться фотографіями, особистим відео й добровільно дають багато іншої інформації про себе. Гріх цим не скористатись. І користуються. Соціальні мережі активно використовуються для добування дуже різної інформації. Вони давно перетворились у могутній засіб маркетингу та інформаційної війни.

Активні користувачі таких мереж, блогери позиціонують себе абсолютно незалежними й об'єктивними. Вони висловлюють свою щиру думку про все й про всіх. Але чи завжди вони бувають щирими? Чи не є вони агентами, яких схилили до співробітництва? І в певний момент ці агенти... Зазначу ще один нюанс. Так би мовити, не ідеологічний. Щодобово люди вбивають величезну кількість часу на "Facebook", "Twitter" і т. п. І здебільшого це відбувається в робочий час. Це має негативні наслідки для економіки. Соціальні мережі розоряють державу.

Павло Нечитайло, музикант:

- Інтернет - поле битви для лицарів останніх часів. Якщо ще 100 років тому зброєю пролетаріату була цеглина, то зараз це комп'ютерна мишка. Ефективність такої зброї поки що визначити важко. З одного боку, достатньо зручно, не відриваючи сідниці від крісла, створювати ілюзію власної незалежності, просунутості та пасіонарності. З іншого боку, якщо розглядати Інтернет як засіб втечі від контролю держави, то ця втеча залишається виключно у віртуальних рамках. Ціни, податки та інші неілюзорні важелі впливу держави на особистість проходять паралельно з потоками електронів і не перетинаються.

Мені "Фейсбук" цікавий, перш за все, не можливостями ілюзорної втечі від якогось-там тиску, а як інструмент маніпуляції. Надія на соціальні мережі як на спосіб гуртування мас, за моїми спостереженнями, себе не надто виправдовує. В мережі скоріше відбувається процес не консолідації, а розшарування. Кожен облаштовує свою мушлю, як йому заманеться, і намагається випнути своє «Я» якнайдалі.

 

Колективний розум у соціальних мережах народжується якось повільно і скоріше нагадує броунівський рух. Однак у перспективі, сподіваюсь, можна буде організовувати спільні ментальні прориви шляхом того ж "Фейсбуку" на кшталт організованої молитви для досягнення єдиної мети. Для цього потрібно лише якось нівелювати моду на цинізм, нігілізм, байдужість та егоїзм, що панує у блогах.

Ростислав Шпук, незалежний оглядач:

- Історія блогів - це перетворення "незначного в значне": кількість прочитаного за життя в блогах потроху переважує об'єм подоланих книжок, і оскільки людство, не змовляючись, поставило собі за мету надати всьому сукупному вантажу своїх знань мережевий доступ, то завдяки блогам до цієї паралельної "світобудови" залучилась велетенська маса народу (щоб не втрачати причетність).

Як побічний ефект, це полегшило трудове життя контролювальним органам також: завдяки блогам можна з легкістю знаходити та відстежувати неформальні відомості про більшість соціально активних громадян, інформацію, якої самі вони добровільно позбавили статусу приватної. А при бажанні - достатньо завдавати алгоритм відстеження потрібної інформації за словесними мітками, залишається лише періодично знімати "покази лічильників" і вимірювати суспільний градус.

Звичайно, все це не потрібно законослухняній державі, чесній у стосунку до своїх виборців, зате не замінно для держави, яка постійно схиляється до «злочинних дій» і тому змушена нервово озиратись "на сторони": з допомогою блогів її "правоохоронні" органи якоюсь мірою отримали можливість стояти "на шухері". Крім того, інтенсивна онлайн-діяльність має послаблювальний ефект: протестність активного інет-користувача переноситься у друкований стан, завдяки "заміщувальним" онлайн-мітингам вона енергетично виснажується - викладається в мережі, і все менше місця знаходиться для мотивації фізичної присутності інтернет-громадянина, скажімо, на вуличних акціях спротиву.

Тому я не впевнений, що події 2004 року були б можливими у році 2014, бо двигуном заворушень була інформаційно "посвячена" частина суспільства, яка все більше «убложується» і тепер має свої 15-дюймові індивідуальні, хоча й масові, майдани в будь-який зручний час в зручному місці, без загрози транспортних корків і потреби відволікатись на стан своєї зовнішності. Натомість завдяки Інтернету легко створюється ілюзія відстороненої влаштованості, власної участі та потрібності, можливість зривати "оплески" у вигляді коментарів до своїх реплік. Призабуте епікурейство з його настановами про необхідність ухилятись від складнощів і страждань через пару тисячоліть наздогнало людство через мережу. А серед численних позитивів блогерства найбеззаперечнішим є те, що, за статистикою, доступність Інтернету зменшила число психічної агресії у реалі: сервіс коментарів у блогах та різноманітних сайтах - це одночасно багатосмугові магістралі для вигулу психопатами своєї неврівноваженості та темні дворики для уявного звірства буйних, потреба насильства отримала свою "законну" пайку інтерактиву, якою частково й вдовольняється, і в цьому сенсi завдання блогiв можна було б вважати виконаним, якби ïм вдалось ще й нейтралізувати нав'язливо фруструючий середньостатистичного нашого співвітчизника психоз під назвою "некерований потяг до хоч якоїсь влади".

Івано-Франківськ, Новини, Політика, Спорт, Новини України.